Коли я сидів у трамваї, я випадково зачепив щось під сидінням. То була маленька сумочка. Я відкрив його і побачив мобільний телефон, гаманець із грошима та паспорт. Я був здивований, виявивши щось таке цінне. У паспорті була фотографія гарної молодої дівчини, яка, мабуть, була студенткою, як і я. Я вирішив зателефонувати за останнім набраним номером телефону, який значився як «брат». Той, хто підняв слухавку, був молодий чоловік, якому я розповів про гаманець.
Він сказав, що його сестра навчалася в тому самому університеті, що я, і попросив передати їй її речі. Я погодився, бо все одно їхав туди до другої пари. У перерві між заняттями я зайшов до актової зали, де мала бути дівчина. Я побачив Олену, яка сидить за передостанньою партою, і впізнав її за фотографією в паспорті. Я підійшов до неї та повернув сумочку. Вона була дуже здивована і вдячна, оскільки гроші в гаманці призначалися на оnлату всього року навчання.
Олена запропонувала пригостити мене обідом у студентській їдальні на знак подяки. Я погодився, і ми домовилися зустрітися о другій годині. Пізніше того ж дня я склав іспит та отримав високі оцінки. Я відчував, що мав щасливий день; мало того, що комусь доnоміг, то ще й іспит склав на відмінно. За обідом ми з Оленою познайомилися ближче. Вона виявилася дуже розумною та цікавою, і ми порозумілися. Я запросив її на побачення, і ми почали зустрічатися. Через три роки ми одружилися, і тепер маємо двох дітей. Я ніяк не очікував, що мій добрий вчинок приведе до такого колосального результату.
